ЯК СВІЙ ШМАТОК «РОЗБИТОГО» ДЗЕРКАЛА СТАВ НЕ ТІЛЬКИ НАШИМ, А Й ВАШИМ

2.03.2016 || автор: admin2 || 0 ком.

ЯК СВІЙ ШМАТОК «РОЗБИТОГО» ДЗЕРКАЛА СТАВ НЕ ТІЛЬКИ НАШИМ, А Й ВАШИМ

1 березня 2001-го року на світ з’явилася ще одна місцева газета. Колектив довго думав над назвою, але нічого оригінального не «народжувалося». Передумови створення нового видання назрівали довго, адже в ті часи дубенські газетярі були дружними та не влаштовували гонитви за сенсаціями, а навпаки – ділилися новинами, плівками, які тоді були невід’ємною частиною технічного процесу виходу друкованої продукції. Всі жили як одна родина. Але і в родині бувають конфлікти та непорозуміння. Так сталося і у колективі газети «Дзеркало». Через різні позиції у видавничому процесі дубенське «Дзеркало» «розкололося». Кажуть, що все, що не робиться – робиться на краще, проте частині колективу було  прикро, бо ж кожен вважав «Дзеркало» своїм і вклав у нього часточку своєї душі. Кожен твердив: «Це ж наше дзеркало! Наше!». Так і зареєстрували – «Наше дзеркало».

 

Свято весни

З початком весни дзвінкоголосі хлопчаки розносили по ринку нашу газету, а дубенчани не шкодували витратити на неї сімдесят п’ять копійок та прочитати чогось новенького на шістнадцяти сторінках А-3-го формату.

Беремо у руки пожовклу газету. З огляду на технічний прогрес зараз здається, що її друкували на друкарській машинці.

На першій сторінці фото родини Романюків та Ковальчуків п’ятнадцятирічної давності. Поряд анонс. На п’ятій сторінці Ерна Осіння розповіла про свято весни у Мирогощі. Тоді студенти зробили зі снігу козаків, Нептуна з русалкою, «дозором виступили три богатирі, розгорнув свої крила птах щастя і щедра Ласуня», – писала авторка. Окрасою свята став символ 2001-го року – змія.

На фото ще живий директор коледжу Станіслав Маніковський. Ніби повертаєшся у вчорашнє минуле, якому насправді уже п’ятнадцять літ.

 

Онисько не міняється

Серед актуальних новинок на другій сторінці інформашки про незаконну торгівлю спиртним та цигарками волинянами на теренах Польщі. Це було найприбутковішою справою, як, до слова, і досі. Вже у 2001-му комусь було актуально прочитати про те, що в Інтернеті можна захиститися від розпусної інформації – програма для батьківського контролю. І неважливо, що і досі не у кожній сім’ї є комп’ютер, але прогрес уже рухався.

У першому номері надрукували і те, що, порівняно з 2000-им роком, за півтора місяця від нового року кількість смертей від пожеж в області збільшилася вдвічі. Нічого не змінилося… Сьогодні на сайті обласного управління ДСНС читаємо: «З початку року зменшилась кількість загиблих людей на пожежах. А це свідчить про покращення стану реагування на надзвичайні ситуації», – зазначив Голова ДСНС України Микола Чечоткін.

П’ятнадцять років тому у Дубенському пологовому будинку замінили інженерні мережі і це все за три тисячі гривень. Ціни міняються, а от керівник житлово-комунального управління міста той самий – незмінний Ілля Онисько.

 

Гість міста

У першому номері «Нашого дзеркала» було інтерв’ю з пастором протестантської церкви Віктором Гіллом із Канади. Тоді йому було шістдесят два. Він тоді у Дубні читав лекції на релігійні теми.  Нині, коли вводиш його ім’я та прізвище у графу пошуку, бачиш, що чоловік значно постарів, але у свої майже вісімдесят виглядає гарно і так, як і колись, проповідує слово Боже.

 

Хто ким був і став

Цілу сторінку зайняла прес-конференція з головою міської ради Віталієм Никитюком із нагоди річниці перебування на посаді мера.

Аналізуючи прізвища журналістів, усміхаєшся. Перше питання задавав Василь Скринчук (газета «Дубно»). Нині він поважний чоловік – заступник міського голови! Віктор Яковчук, котрий тоді працював для Дубенського телебачення, запитував, чи відродиться виробництво власного хліба у Дубні. Зараз Віктор є директором українсько-французького підприємства «УФА». Ну, й Олександр Дехтярчук, а нині народний депутат України, цікавився у тодішнього мера, чи перевели міський водогін у комунальну власність міста, бо ж це мало б знизити ціну на воду. Нинішній нардеп старався бути найактивнішим серед журналістів та без кінця про щось допитувався у Никитюка. У прес-конференції взяли участь і нині покійний Василь Васильченко, котрий був не лиже журналістом «Скрині», а й попередником Никитюка. Тож екс-мер меру питання задавав. Єдиний, хто з цього переліку досі не зраджує своїй професії, – Юрій Шесталюк, звичайно, не враховуючи його посади заступника голови райдержадміністрації.

 

Потроху

Мабуть, найголовнішим для читачів у той час була у газеті програма телебачення. Всі божеволіли від серіалу «День народження Буржуя». Газети намагалися дати анонс наступних серій.

Олександрів Дячука та Чуздюка вітали з іменинами.

Був і сканворд, без якого і досі багато ерудитів не уявляють жодної газети. Також було кілька оголошень.

Таким воно було – «Наше дзеркало». Таким, яким воно є нині, – читайте самі.

 

P.S. Ми цінуємо наших читачів і просимо звернутися до редакції тих, хто має десь у домашньому архіві перший номер «Нашого дзеркала». На вас чекає приємний сюрприз!

Огляд робила Вікторія ШЕВЧУК.

Рівно півтора десятиліття тому вийшов перший номер „Нашого дзеркала”. Хтось із відомих сказав, що газета – це чернетка історії.  Дозволю собі не зовсім погодитись із цими словами. Вважаю, що друковані ЗМІ, як і наш тижневик, – це є сторінки історії краю, списані аркуші його щоденника. На шпальтах щотижня є записи про хороші і не дуже, цікаві та просто інформативні події. Вже 15 років ми пишемо про загальні успіхи та невдачі, про надбання та втрати, інколи, повертаючись у минуле, мріємо та плануємо майбутнє. І щоразу все це робимо з вами та для вас, дорогі наші читачі!

За п‘ятнадцять років редакція газети, як, мабуть, і кожен із вас, мав злети та падіння, переживав труднощі, але, не зважаючи на будь-які проблеми, завдяки вашій підтримці ми досі у друці. Завжди віримо в те, що „Наше дзеркало” – це не лише інформатор, але й ваш співрозмовник. Тому раді завжди запросити вас до бесід та щирого спілкування, що вам і нам  дасть можливість збагачуватись корисними знаннями.

Від самісінького ранку в спогадах зринають щасливі та просто виробничі моменти з життя тижневика. Перші його випуски були доволі складними, не вистачало досвіду та техніки. Дякуючи зусиллям невеликого колективу та засновниці Світлані Богінській, нам вдавалося набирати обертів. Згодом змінились власники, так само, як і був певний потік журналістів. Але кістяк газети лишився і до сьогодні. Назвати нас колегами замало. І це незмінні та ніким незамінимі Олександр Дощ (Дехтярчук), Ерна Осіння (Шевчук), Віктор Юзик – наш багаторічний коректор.  Набиралися досвіду у нас, а ми у них – креативний та неповторний Віктор Раковський, Інна Москальчук  (згодом певний час була редактором Полтавської філії „Газети по-українськи”), Тетяна Юхимчук, нині у Києві, Вікторія Шевчук, яка входить до невеликої когорти дипломованих журналістів Дубенщини і нині друкується у нас, Марійка Котуль, доля яку занесла в Білорусь, Олег Гаврилевич, Тетяна Ворончук, Сашко Костосяк (на даний час редактор відомого радіо на Львівщині), Світлана Марчук. Неможливий вихід газети був і без наших технарів Богдана Тимчака, Іринки Ємець, Сергія Вознюка, Світлани Роїк. І хоча багато хто з них працює у інших ЗМІ, ми всі лишились друзями та часто спілкуємось. Вдячна кожному з них. Не можу сьогодні не згадати словами подяки незмінного нашого бухгалтера, ідейника Наталку Строгу та реалізаторів газети, особливо Івана Хаєцького, пані Нілу та Валентину, рекламодавців, а також вірних передплатників, особливо громаду села Озеряни. Низький уклін працівникам та керівництву друкарні „Друк Волині”. Огортаються спогади сумом за друзів-колег, які ще такими молодими через невиліковні хвороби покинули нас назавжди. Це Валентина Шумик, Юрчик Юхимчук, Іванка Савич. Вічна їм шана та пам“ять.

За роки існування „Нашого дзеркала” змінилося його обличчя, стиль матеріалів, якість друку. Проте залишилися добрі традиції, започатковані ще  півтора десятка років тому – вони і є підґрунтям для подальшого розвитку та вдосконалення редакційної роботи.

15 років – гарна дата. Нам хотілося відзначити її по-іншому: підготувати святковий спецвипуск, надати слово кожному, хто творив „Наше дзеркало”… Було багато цікавих та оригінальних задумів, але навіть у переддень значного для нас ювілейного свята ставимо суспільні інтереси вище за редакційні і пам’ятаємо, що головне завдання газети – інформувати читачів про важливі події.

Ще раз дякую всім за підтримку,  розуміння, співпрацю. Хай Господь дарує кожному многії та благії літа.

Редактор О.Кузнецова.

Так сталося, що в лютому 2001 року третя за рахунком (після створених мною «Скрині» та «Дубна») приватна дубенська газета «Дзеркало» поділилася на два видання «Дзеркало плюс» та «Наше Дзеркало». Кожен із редакційних колективів вирушив у власне автономне плавання. Правда, не для всіх його початок виявився гладким. Пригадую, як готувався до друку перший номер «Нашого Дзеркала». Події, що передували цьому, розгорталися досить драматично. Сталася банальна халепа, глибину якої може оцінити лише той, хто в ті часи мав справу з виданням газети. А тоді, щоб надрукувати певний наклад у місцевій друкарні, треба було заздалегідь підготувати та видати з допомогою лазерного принтера оригінал-макети на спеціальній плівці. Це зараз «лазерники», і не один, є в кожній установі та організації, а тоді їх мали, мабуть, лишень редакції. Бо вартували ці «забавки» дорого – майже тисячу доларів. І ніхто задля розваги їх не купував. Ось у цьому і полягала головна проблема. Виявилося, що у новоствореному виданні на той момент лазерного принтера якраз і не було. Тому довелося кілька перших номерів «Нашого Дзеркала» видавати у мене на обладнанні газети «Дубно». З одного боку, начебто, я допомагав своєму прямому конкуренту на і так перенасиченому газетному медіа-ринку міста. Чим, можливо, шкодив собі. Але з іншого, з редакційним колективом «Нашого Дзеркала» – Ольгою Кузнєцовою, Олександром Дехтярчуком, Ерною Шевчук – у мене склалися дружні та приязні стосунки. Тому допомогти колегам було моїм святим обов’язком. Таким чином, газета «Наше Дзеркало», як не дивно, деякий час видавалася у газеті «Дубно». Завдяки цьому парадоксу всі ми добре пам’ятаємо цей момент. До речі, пізніше я розробив для «Нашого Дзеркала» і логотип, який став фірмовою візитівкою видання. Правда, зараз газета має зовсім інший вигляд та формат, але все це – лише свідчення того, що колектив не зупиняється на досягнутому, а прагне до ще більших звершень та відкритий для нових ідей. Але це вже інша історія. Тим часом, наша дружба продовжується і до сьогодні. Тому мені дуже приємно привітати «Наше Дзеркало» із черговим ювілеєм та побажати «гарячих» репортажів, глибоких журналістських розслідувань, цікавих розповідей про наших героїчних сучасників та буремне сьогодення. І ще багато літ кожної середи тішити своїх відданих прихильників – читачів.

Василь СКРИНЧУК.

П’ятнадцять років тому дубенчани побачили перший примірник газети “Наше дзеркало”…

Різноманітні події передували появі нового видання, непростими були години і навіть хвилини його народження… Але, незважаючи ні на що, перший номер вийшов у світ. Його видавці з неабиякими почуттями очікували відгуків читачів.

Кожному працівнику редакції було радісно відзначити, що газета припала до душі дубенчанам. Вже з першого номера з’явились  рубрики, які зацікавили читачів та які згодом стали матеріалами книги “Мертві квіти Афгану”(2009 рік).

Найголовніше, сталось це, напевно, тому, що робилась газета з великою любов’ю, в атмосфері дружби та взаємопідтримки.

Крізь призму тих років з особливою теплотою згадуються друзі-газетярі, які прийшли на допомогу при усуненні технічних негараздів, надали моральну підтримку, поділились практичним досвідом.

Варто відзначити, що на той час газетярська братія Дубна була відкритою до співпраці. Можливо, з такою теплотою пригадується і перший спільно відзначений у тому ж році День журналіста…

Та й власне редакція  „НД” працювала як єдиний багатоголосий вулик. Хочеться висловити найщиріші слова вдячності всім, із ким доля дарувала приємність познайомитись і співпрацювати в нашому колективі.

Майже покоління виросло разом із газетою, бо на її сторінках — історія не лише Дубна і Дубенщини, а й Радивилівщини, Млинівщини, Демидівщини.
“Наше дзеркало”, твій вік ще досить молодий. З ювілеєм, бажаю всім працівникам редакції творчих успіхів, здоров’я, щастя, побільше накладів і відданих читачів.

З любов’ю Е.Осіння.

 

DIGITAL CAMERA

Дружній Новий рік

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

День передплатника

11206055_830077670421701_8527590096145056128_n

Нічна ручна фальцовка газет

12806067_902747626508917_3149433331373165511_n

Змінюється формат, стиль, наповнення, зміст життя

IMG_0003

Тижневику – 5 років

IMG_3507

Найдорожчі друзі газети – передплатники

„Я завжди згадую той час, коли працювала в «Нашому дзеркалі», та найбільше – колектив. Найкращі статті, найцікавіші інтерв’ю, найприємніші спогади мого життя – це «Наше дзеркало». Ми вміли не лише працювати, а й відпочивати. Як ми святкували День журналіста (мабуть, ніхто з читачів не здогадається)! А день Святого Андрія! Хіба таке можна забути? Хоча найбільше згадую ті вечори, коли газету складали вручну. Наш колектив – це велика дружня сім’я, і кожен у ній був важливим. Навіть зараз часто заїжджаю в редакцію, хоча стіни вже там не рідні, а зустрічають все ті ж, МОЇ, дзеркалята!!!!

Тетяна Юхимчук.

 

 

Коментарі